hd фільми онлайн безкоштовно без реєстрації

У мене. .. життя

Всім привіт. Мене звуть Адам і в мене ... життя.

Життя - страшний діагноз з летальним результатом в 100% випадків. Дізнавшись про це діагноз, різні люди поводяться по-різному. Хтось спивається, хтось з очманілим божевіллям пірнає в роботу, хтось робить нескінченні спроби завести сім'ю. А я вибираю дивну позицію - я просто буду в порядку.

У мене є дівчина. Вона дуже гарна, художниця, і ми з нею багато розмовляємо. У відносинах дуже важливо багато розмовляти, це робить вас з партнером ближче. Правда у нас уже три тижні не було сексу. Я так думаю, це через її інфекції. Але, в будь-якому разі, у мене все в порядку.

Ще є друг, придуркуватий небагато, але зате зі школи, старий друг. У нього теж життя, але він воліє забуватися в дівчатах. Не розумію, хіба це допомагає? Хоча, по ньому не скажеш, що він сильно переживає через діагнозу, напевно, навіть не думає про це. Дивно, я раніше теж не думав.

У мене ще є мати і батько. Ми з ними не дуже близькі. У батька життя і Альцгеймера. Мда, не дуже приємне поєднання. Знаєте, Альцгеймера трохи ускладнює життя. Без нього було б по простіше. А тут, відразу дві хвороби ... Важко. І мамі важко. Але я якось про неї не багато думаю. Повинно бути вона, як завжди, в порядку. У нас же у всіх життя, врешті-решт, але ми то все в порядку.

Зовсім недавно дещо відбулося. Я дізнався, що моя дівчина мені зраджує, художниця, уявляєте? Не можу сказати, що здивований. Мені говорили, що, якщо у тебе життя, таке можливо. Не дуже приємні відчуття. Самотність, наче я не потрібен нікому.

Друг мій, до речі, дивний якийсь. Не хочу нічого сказати, скаржитися не хочу, ми зі школи разом і я його люблю, але ... Втім, нічого особливого. Я в порядку.

Точно, от же новину, так новина! З недавніх пір я почав ходити до психіатра. Молоденька дівчина така, цікава. Я в неї, здається, перший пацієнт. Вона весь час говорить фразами з книжок, я прям навіть посилання іноді бачу в її очах. Смішно так. Але мене попереджали: якщо в тебе життя, то можливо, одного разу, доведеться звернутися до психіатра. Що я власне і роблю. Вона досить мила, але не особливо допомагає, якщо чесно.

Та й взагалі, мені мало що допомагає. Спочатку якось було нормально, а тепер взагалі паршиво. Мене нудить, коли чую: «Я в порядку». Ні фіга я не в порядку. Я адже помру, напевно. Від життя адже всі вмирають ...

Ах да, у мене ще рак. Тут шанси 50/50, по більше, ніж у житті. От якщо переможу рак, то і життя точно здолаю.

Не в кожного ж з вас рак, правда? Це тільки мені так пощастило. Але я не скаржуся. Не можу сказати, що щось сильно змінилося з тих пір, як я дізнався про це. Все в общем-то так же: хороші дні, невдалі, образи, біль, навіть радості. Уявляєте, у мене навіть радості є. А у вас є?

Я не божевільний оптиміст, який буде посміхатися і прикидатися, що він в порядку до самого моменту, коли труну з його тілом засиплють землею. Ні, Бог з вами. Я швидше реаліст. І знаєте, до яких висновків я в підсумку прийшов? Життя - це не тільки хвороба, від якої помирають, але ще й живуть.

Життя - це ви, це я, це моя колишня дівчина художниця, це те, що відбувається з нами кожного дня, це і добре і погане. А ось справжня хвороба - це, мабуть, рак. І хай у житті мені точно не виграти, але з останнім я ще потягати, у мене адже, як ніяк, 50/50 ...

PS: (від мене) Дякую тобі, Адам, за чудове кіно і зворушливу, добру, реальну історію, в якій більше життя, ніж раку, а, значить, більше надії. У мене ж теж життя, але тепер з'явилася ще й надія, що я її не просто добре переживу, що я її добре проживу. Спасибі тобі, Адам.

Життя прекрасне, адже живемо лише один раз

Фільми з подібною тематикою з'являються все частіше і частіше. Кінематографісти охоче беруться за такі сценарії. Поскільки це гостро і соціально.

Онкологія це головна проблема 21-ого століття, причому проблема глобальна. Особисто у нас в країні смертність від онкологічних захворювань зросла в рази, і це лякає. Медицина просто безсила, а «сива стара» як нам малюють смерть, не знає пощади. Будь ти багатий чи бідний, молодий чи старий, провідний здоровий спосіб життя або навпаки, для неї це байдуже.

Джонатан Лівайн з подачі Уїлла Райзера повідає нам історію молодого хлопця Адама. Про нього як і про багатьох його однолітків можна сказати що він енергійний, будує далекосяжні плани, займається Спортом, та просто насолоджується життям. Поки після нездужання у вигляді болю спини, він не услишет страшні слова від доктора, які звучать як вирок, як крах всього. У будь-якому фільмі дана сцена завжди важка навіть візуально, що вже казати про самих людей чути це. Напевно у людини все життя перед очима пробігає, і як наш головний герой відразу не може в це повірити. Це сталося саме з ним, не з його сусідом, не з його однокурсницею в інституті, а саме з ним. Він то напевно думав: з ким, з ким, але тільки не зі мною, я то буду жити довго.

Я вважаю в таких фільмах атмосфера дуже важка, і актор грає приреченого повинен викластися на всі сто, він повинен бути щирим, інакше глядач відчує фальш, а граючи такі ролі филонить можна. Джозеф Гордон-Левітт спробував це зробити, і повинен сказати у нього це частково вийшло. Загальмованість в дій, навіть якась неуважність гранічещая зі страхом, апатія, ось подальша поведінка його персонажа. Він навіть своєї рідної матері говорить це не відразу, а лише через якийсь час за обідом. Інша справа як веде себе після цього визнання його оточення. Його друг трохи вульгарний, і грубуватий, але в теж час викликає повагу за те що не боїться говорити те що думає вголос. Адже цього друга грає Сет Роген, і по виразу його обличчя спочатку складно зрозуміти наскільки він сер'езен, адже він в основному спеціалізується на комедійних ролях, а тут хтось подумає що його участь мимо каси. Але це не так, це дуже навіть розумний хід. Адже хто як не один жартівник підбадьорить, скаже йому: - Чувак та це твій плюс, підемо підчепив телиць. А ближче до кінця, видно переживання за одного, просто він по-своєму все бачить. Головне Роген зробив свого персонажа щирим. Інші ж розчарували. Дівчина яка зраджує йому вже через кілька днів, мама яка якось мляво сприймає цю звістку, і взагалі рідко з'являється, навіть дівчина психолог старающеяся допомогти Адаму, всі актори їх зіграли просто не до кінця зрозуміли свою місію, і виглядали непереконливо.

Чесно кажучи я не очікував саме такої кінцівки фільму. Але саме кіно побудовано так, що воно намагається зламати сформовані стереотипи поведінки, показати всю проблему з іншого боку. Так-що складається враження того, що незважаючи на непогану акторську гру головного персонажа, фільм здається недопрацьованим, і викликає мало глядацьких емоцій. Але таке кіно має місце бути, хоч і вийшло всі 50/50.