hd фільми онлайн безкоштовно без реєстрації

Безвихідь

Це щемливе, неприємне відчуття вбралося в повітря, поглинуло атмосферу, заповзло під шкіру і розтеклося по венах. Спустошуючи, забираючи все, залишаючи лише з'їдає безнадійність і сором, що гризуть, гризуть зсередини, вриваючись в плоть і душу сталевими зубами забуття. Порожнеча, глухота, самотність, морок і нескінченний сором. За своє життя, за своє нікчемне, порожню життя, в якому немає нічого. Навіть неба і землі, лише чорнота. Варто стіною і не дає за неї пробитися.

Так, цей фільм про самотність, безвиході, безнадії, соромі. Про тих почуттях, що людина зовсім не прагне відчувати. Від яких всіма силами біжить, але героя Майкл Фассбендер, Брендона, вони наздоганяють знову і знову, немов гончі пси пекла, що не бажають відпускати грішника. І він кидається, він заплутався, він розкладається морально, деградує, ковзає вниз по крутому схилу прямо в несподівану пащу своїх страхів і сумнівів. І лише пальці ковзають по мокрій траві. Нема за що вчепитися, немає за що вхопитися. Світло давно померк в його життя, залишивши сірість, тьмяність і повсякденність, що проникли в його душу і оселилися там назавжди.

Фільм «Сором» - справжня Драма. Сильна, шокуюча, відверта і змушує думати. До фіналу стрічка досягає свого апогею, катарсису. Причому не тільки в сюжеті і в моральній надломленої головного персонажа, а й в гнітючої атмосфері. У фіналі тиск стає нестерпним для глядача, закручує, грає на нервах, вириває з приємного та затишного маленького світу, змушуючи ще сильніше відчути спустошеність життя по той бік екрану. Дуже сильна стрічка, вивертаються навиворіт самих глядачів. Проникливе кіно.

Адже в його житті була сестра. Опустилася, що втратила сама себе, але все ж сестра. Але він відштовхував її, вона його дратувала, не цікавила, була тягарем. Близький і рідний чоловік. І він зрозумів це занадто пізно. Червоне на білому виглядає так заворожуюче і красиво, але в той же час лякаюче своєю неймовірною грою контрастів. І, умиваючи руки в крові, захлинаючись риданнями, у свідомість Брендона заповзало розуміння.

Майкл Фассбендер незрівнянний. Воістину незрівнянний. В очах - море емоцій, сильних, суперечливих, роздирають душу його героя. Кері Малліган дуже переконлива. Все решта - лише фон. Це театр одного актора. Шкода, що Майкла не номінували на Оскар. Він його заслужив. Зіграв так, немов прожив друге життя зі своїм персонажем.

Драма Стівена МакКвіна «Сором» - дуже сильне кіно. І воно сильно не тільки грамотної режисурою і відмінними акторськими роботами, а його ідей. Спустошує, осушувальної ідей. Безвихідь і порожнеча. І лише відкритий фінал, який веде в нікуди. Хіба є у Брендона майбутнє? Він давно поховав його на дні своєї особистості і з кожним днем ​​відкопати його все важче і важче. А рейтинг NC-17 - всього лише художній засіб, щоб дозволити глядачеві ще тонше осягнути всю безнадійність ситуації. Чудова стрічка.

Почуття невідповідності

Якщо вірити психологам, почуття провини є єдиною шкідливою для людини емоцією, що надає руйнівний вплив на його психіку і самосприйняття; навіть такі негативні емоції, як злість і гнів мають свою корисну функцію, на відміну від почуття провини, яке, само по собі є чужорідним для психіки, тому що породжується соціумом, оточуючим людини. У розумних межах воно може бути корисним для адаптації індивіда в суспільстві, і ця користь перекриває його негативні наслідки для самосприйняття, але ця грань дуже тонка. Тут мова йде, звичайно, не про почуття провини за якийсь певний проступок, коли людина розуміє, що вчинив не правильно і розкаюється; тут розмова про почуття провини іншого роду, про відчуття невідповідності суспільним стандартам, яке живить стійку відразу до себе, і негативно позначається на житті людини в цілому.

Брендон (Майкл Фассбендер), головний герой картини, є заручником своїх плотських бажань, і не мислить свого життя без того, що б не випробувати оргазм кілька разів на день. Режисер Стів Маккуїн в своєму фільмі повністю розбиває стереотип класичного «бабія», який стільки разів ставав у центрі комедійних історій, і показує всю біль і безвихідь ситуації, в якій опинився герой. Брендон немов наркоман, він одержимий жінками, але при цьому він використовує їх лише з однією метою, і не бачить сенсу зближуватися з кимсь. На початку фільму є сцена, коли Брендон зустрічається поглядом з симпатичною пасажиркою в метро, ​​вона посміхається йому, і, схоже, їй приємно його увагу, і вона не проти знайомства. Брендон витримує її погляд, і приймає виклик. Ось тільки він не посміхається. Він уже знає наперед, що буде далі, і чим все закінчиться, і знає, що якщо трапиться нагода, побороти спокусу він не зможе, він розуміє, що пливе за течією, не в силах чинити опір, і це не доставляє йому ніякого задоволення. У його житті немає місця романтиці і надії. При цьому, секс для нього дано вже перестав бути способом отримання задоволення, і перетворився лише в обов'язкову функцію; раз за разом він повторює одні і ті ж дії, в надії випробувати якийсь одкровення, але в підсумку отримує лише порожнечу, все більше і більше наповнює його самотність. І чітке усвідомлення цього роз'їдає його особистість зсередини.

Відвертими сценами нікого не здивуєш, проте весь час виникає питання про їх доцільність в контексті сюжету, і, в даному випадку, він відпадає сам собою. При цьому фільм не виглядає еротичним, скоріше, навпаки; пустота в душі головного героя і загальна безисходность виробляють куди більший ефект, ніж оголена натура. Тут немає її експлуатації, кожна сцена важлива для сприйняття, і не випадкова. Стів Маккуїн знає, що робити зі своїми персонажами, і йому сходить з рук те, за що б довелося розплачуватися, якби картина була знята трохи менше талановито.

Брендон, тим не менш, тримає свою життя під контролем, не сказати, що вона його влаштовує, але, у всякому разі, у нього є робота, дохід і житло, і в цьому плані він досить відповідальний. Все йде своєю чергою, поки в його квартирі не з'являється рідна сестра. Брендон повертається додому і застає Сіссі (Кері Малліган) в душі. Ми спочатку не знаємо, що вона його сестра, але про це можна здогадатися, бачачи, що Брендон зовсім не звертає уваги на її оголене тіло. Він не дуже радий їй, але дозволяє залишитися на деякий час. Але Сіссі поступово, сама не усвідомлюючи цього, привносить новий рух в його розмірене життя. Складні взаємини цих двох персонажів підкріплені блискучими акторськими роботами Фассбендер і Малліган. Сіссі співачка, і є дуже прониклива сцена, де ми можемо бачити, як вона виконує «Нью-Йорк, Нью-Йорк» на сцені клубу, практично цілу пісню спостерігаючи за її обличчям крупним планом.

Душевні терзання Брендона не залишають його в спокої, він все намагається чинити опір, і боротися з самим собою, хоче позбутися від того ганебного ярлика, який, як йому здається, закріплений за ним суспільством. Він зав'язує стосунки з темношкірою дівчиною з роботи (Ніколь Біхейр), але чітко усвідомлює, що вони не зможуть нікуди його привести, і розуміє, наскільки вони по різному дивляться на життя, і знову опиняється в глухому куті. Сором, страх і безвихідь.

Картина чіпляє, і стає дуже особистою, це набагато більше, ніж просто фільм про похоті і одержимості; добре прописаний і майстерно поставлений Стівом МакКуїном «Shame» це прониклива історія про безвихідь і самотність, що має вражаючу глибину.

10 з 10