hd фільми онлайн безкоштовно без реєстрації

Нотатки на етикетках

Пригодницька стрічка Брюса Робінсона, в минулому не надто знаменитого актора, надалі не надто щасливого режисера, років 10 тому вийшов на «пенсію» і вже було забутого всіма, за мотивами однойменного роману одного з найбільш суперечливих американських письменників, важливих діячів культури семидесятих , наркомана гонзо-журналіста, доктора Хантера С. Томпсона. Відразу скажу, я роману не читав, екранізації роками не чекав, тому відповідного баттхерта при перегляді не відчув. Проте в кінці мене все ж відвідало відчуття такого собі незакритого гештальта. Це як якщо б вам в дитинстві дали смачну цукерку (з ромом, звичайно), поспостерігали за тим як ви її розгорнули і навіть встигли облизнути, а потім забрали, не давши доїсти.

Але про все по-порядку ... Порівняння зі «Страхом і ненавистю в Лас-Вегасі» не уникнути, тому з нього і почну. Якщо перед переглядом ви очікуєте чогось схожого на вищезазначену відв'язну постановку Террі Гілліама, то розчарування безсумнівно спіткає вас. У всіх інших випадках можна сміливо йти в кіно і навіть отримати задоволення від побаченого. Поява Джонні Деппа, з притаманним тільки йому чарівністю, з перших же хвилин фільму приковує погляди смотрящих до себе і вже не відпускає до самого кінця. Головний герой, якого йому довелося грати, Пол Кемп - нью-йоркський письменник-невдаха і соціопатічний сноб-алкоголік, в пошуках самого себе пливе за течією життя, яке заносить його в Пуерто-Ріко, журналіст, змушений складати гороскопи для доживає останні дні газетки , щоб хоч якось заробити. Незважаючи на все це у нас не виникає відторгнення до цього персонажа. Навпаки, ми переймаємося до нього глибокою симпатією і співчуттям і з інтересом спостерігаємо за перипетіями в його житті.

Відомо, що Томпсон пише в основному про те, що пережив і побачив сам (не важливо, що більшу частину з цього він побачив під впливом психотропних речовин), тому що відбувається на екрані дожно виглядати як мінімум правдоподібно і з цієї, головною, на мій погляд , завданням цієї гонзо-журналістики, режисер впорався. Як і виконавець головної ролі, якому так само стояла задача не з легких - зіграти відомого письменника в молодості. Для Томпсона це були кращі роки - зліт його кар'єри. Незважаючи на те, що Деппу вже під 50, зіграти 30-ілетнего Томпсона йому труднощів не склало. Взагалі, акторський склад підібраний на рідкість вдало. Чого варті хоча б фотограф Боб Сала у виконанні Майкла Рісполі - друг і напарник головного героя, який здає йому житло і бере участь разом з ним у всіх авантюрах, або п'яничка Моберг у виконанні Джованні Рібізі, вічний п'яниця-інтелігент, що видає, часом, просто блискучі монологи . Окремо хочеться відзначити роботу художника-постановника, який відмінно зумів передати пуерторіканський контраст: з одного боку дорогі готелі і чудові пляжі островів Карибського басейну, з іншого - нетрі бідноти.

Життя на острові тече повільно і неквапливо, сам час як ніби владналося тут відпочивати, втомившись від нескінченної суєти, тому передати атмосферу шестидесятих творцям фільму не склало труднощів. Друга Світова війна закінчилася, але почалася нова Холодна війна між комунізмом і капіталізмом. І звичайно, вона не могла не вплинути на час, описане у фільмі. Раз у раз у промовах героїв картини звучать досить різкі, але заразливі жарти на адресу то одних, то інших. Одвічні теми корупції, жадібності й користі раз у раз проскакують між розповіддю про дозвільному, і місцями вельми забавному пропалювання життя головними героями. Оповідач як би говорить: продовжуйте бути таким же як ви є, і все залишиться таким самим, як і півстоліття тому. У наших героїв так і не виходить змінити не тільки світ, але навіть своє власне життя, але може бути це вийде у глядачів? Напевно тому фінал у фільму залишається відкритим.

Вердикт - читати не можна дивитися. Кому поставте самі.

7 з 10

Страх і ненависть в Пуерто-Ріко. Посібник для невдахи.

Є фільми зі змістом, тобто для відпочинку мізків. Прийшов на цей фільм за останнім. Перші кадри фільму дали зрозуміти що саме це я і отримаю. І все б добре. Але через хвилин 20 почав усвідомлювати, що у фільм намагаються вкласти зміст. І начебто непоганий. Можна було б навіть поспівчувати герою і поиметь бажання додивитися фільм до кінця.

Але те що відбуватиметься далі вбиває все бажання дивитися на цього жалюгідного овоча невдахи журналіста.

1. Газета. Навіть писати про це не цікаво.

2. Шино. Навіщо на сцені з'являється рушниця яке не вистрілює? Гаразд. Закриємо очі на 3 або 4 моменти коли було очевидно що зараз вони повинні займатися статевим зносинами. Після очевидного всім глядачам «дам» інтерес до сюжетної лінії скочується в смітник і повністю пропускається повз вуха, подив і здивування публіки неминуче, від цього з'являється «відсутність однозначності - ознака мистецтва», але це все одно не більше ніж банальна історія про невдаху.

3. Кінець. Тебе кинули як в особистих стосунках так і в професійних. Ти нічого не добився. Ти зазнав безліч поразок. Ти отримав емоційну травму. І в тебе посмішка до вух з сповненим почуттям гордості.

«Ти щасливчик від того що не знаєш на скільки нещасний»

2 з 10

1 - за початок

1 - за автомобільну їзду.

Фільм для виправдання невдах.