hd фільми онлайн безкоштовно без реєстрації

Помітна і соковита трагіКомедія; роман Woody c Європою триває

Це буде, право, дивно, якщо найближчим часом визнаний класик американського кіно Вуді Аллен не отримає грошовий гранд з особистих рук міністра культури Франції Фредеріка Міттерана, в подяку за сприяння туризму в його країні. Тому як новий фільм метра, знятий на хвилі успіху іспанської «Вікі Крістіна Барселона», «Північ у Парижі» - зворушливий повітряний кінопоцілунок; щиросерде визнання в любові до милого місту, найщиріше з усіх, що я побачив. Після нього в інфернальне пориві хочеться кинути справи, зайняти купу грошей у друзів, полетіти в спонтанне пригода. Фільм відразу підминає під себе: початкові п'ять хвилин - змінюються під тихий блюз листівки популярних міських пейзажів. Головний фасад Нотр-Дам, площа Вандом, річка Сена, Базиліка, скляна піраміда Лувру, тріумфальна арка, затишні бульварчика, Люксембурзькі сади. Камера не зловживає тільки видами вульгарною вежі - Аллен залишить її наостанок і зніме в самому банальному дратівливому ракурсі, під проливним дощем. Тому що так треба буде.

Отже, молода подружня пара приїжджає із США до Франції. Дорослий дурень Гілберт (популярний комік Оуен Уїлсон), який переживає кризу середнього віку, шукає натхнення для написання першої книги. Поки вкрай приземлена наречена (МакАдамс), яка цікавиться шопінгом і кав'ярнями, тусується по нічних клубах з пустобрехів-інтелектуалом (Майкл Шин, що прикриваються ідіотської бородою), Гілберг гуляє годинами по мереживам вузьких вулиць, де одного разу опівночі провалюється в богемний Париж двадцятих років. Там - шансоньє грати на акордеоні, галасливі компанії, шампанське ллється рікою, а співчутливі кухонні розмови не вщухають до ранку. Головний герой сходиться з іменитими персонажами минулого: Скоттом і Зельда Фіцджеральд, Ернестом Хемінгуеєм, Гертрудою Стайн, Матіссом, Далі, закохуючись в музу Пікассо - француженку Адріану (Котійяр).

Аллен, звичайно, молоток: так безсоромно змити людини в часі міг тільки він. Герой просто йде по вулиці, сідає в машину - хлоп! - І він вже в іншій епосі. Можна звичайно в цьому зв'язку напред'являть купу претензій, але, будучи за фактом витонченої туристичної листівкою, фільм «Північ у Парижі» занадто гарний, щоб бути правдою. Він простий навіть не як притча, а як анекдот. Короткий, смішний, з деякою вигадкою і мораллю. Аллен тільки по одному йому відомим рецептом знає, як перетворити банальну, обридле, до нудоти обридлу американізованої романтичну комедію в струмливу розсип кадрів-конфеті. Та так, що будеш підживлюватися красою з екрану, ловити кайф кожну хвилину - від абсурдних сцен (сама смішна, коли герой краде намисто з готельного номера), дотепних словесних пікіровок і точкових ударів легкого інтелектуального гумору.

Маріон Котійяр чарівна в образі начитаною парижанки - вона поширює навколо себе такий м'який витончений еротизм, що неможливо встояти; Едріан Броуді чудовий в двохвилинної ролі Сальвадора Дали; всюдисущий Оуен Уїлсон вперше не дратує. Так вже вийшло, що його перекошене дивакуваті особа добродушного хлопця - це і є найбільш точний портрет самого Аллена. Як він важливо ходить по Парижу в своїх трохи завеликих брюках, як боягузливо і трохи по-хлоп'ячому збігає від дружини, як перед відповідальним побаченням довго кропить духами не випрасувану сорочку - такому телепня неможливо не симпатизувати. А мораль цієї, як зауважив кінознавець Сем Клебанов, «інтелігентної казочки» досить проста: цінуєте час і близьких людей, які вас розуміють. І ніколи, чуєте, ніколи не говорите своїм мріям Оревуар.

Наступним буде Рим

Колись мені страшенно не сподобався хвалений «Вікі Крістіна Барселона», цей фільм мені не сподобався ще більше. Уже через 30 хвилин і до кінця фільму я боролася з бажанням - вимкнути його, але все ж додивилася і тепер можу поділитися враженнями.

Слідом за півторагодинний рекламою Барселони, Вуді Аллен взявся за Париж. Про це чудовому місті було багато сказано і раніше і, на мій погляд, це далеко не самий гарний фільм про Париж. Проте, прагнення режисера присвятити картину цього неймовірного міста, мені зрозуміло.

Ідея фільму цікава, але не до кінця опрацьована. Париж минулого століття був представлений глядачеві так, як ніби крім великих письменників і художників, в ньому більше ніхто не жив. Самі ж великі творці були зображені настільки анекдотично, що сприймалися радше як не сама вдала Пародія з передачі «Велика різниця». Ще було б не погано, якби персонажі 20ст хоч якось відрізнялися від персонажів 19го. Всі ці деталі не дозволяли повністю зануритися в атмосферу тих років.

Окремо напишу про головного героя, який, дратував своїм тупуватим виглядом протягом усього фільму. Але незважаючи на те, що герой Оуена Уїлсона тільки й робив, що ходив з відкритим ротом і ошелешеним очима, жінки в нього закохувалися, а великі художники і письменники 20го століття були з ним дуже доброзичливі, запрошували в гості і захоплювалися його книгою. Як Гіл взагалі міг бути комусь цікавий, особливо таким культовим постатям, залишається загадкою, особисто у мене він не викликав ні найменшої поваги.

На самому початку фільму головний герой нам був представлений, як романтик і глибока людина, незрозумілий своєї стервозною та поверхневої нареченою. Поступово цей образ розсіюється і до сцени з сережками не залишається і сліду від симпатії до Гилу. Мало того, що він упадав за подружкою Пікассо напередодні власного весілля, так він навіть змінити майбутній дружині нормально не зміг. Коли він розмахував коробкою з «запозиченими» у нареченої сережками, мені здалося, що я дивлюся дешеву американську комедію-одноденку, які я як правило не дивлюся і не коментую. Але коли таку картину знімає сам Вуді Аллен, я перебуваю в цілковитому розчаруванні.

Моя оцінка суб'єктивна і в першу чергу обгрунтована невідповідністю очікуваного і побаченого, але тим не менш ...

2 з 10