hd фільми онлайн безкоштовно без реєстрації

Арагорн проти Магнето

Трохи призабутий, але все ж легендарний Девід Кроненберг знову дарує нам фільм на психологічну тематику. Враховуючи, що колись він знімав ужастики, серед яких була навіть Фантастика, тепер же цей режисер значиться в наших головах, як людина знімає драми підлозі Триллери, де на передньому плані стоїть психологія. Причому, досить оригінальні, нехай в міру незалежні роботи. В цей момент Кроненберг, своєю новою роботою «Небезпечний метод» вголос висловлює думку людей щодо того, що він останнім часом знімає роботи, майже всі які орієнтовані про психіку людини. Звичайно, він знімає цікаві, хоч і своєрідні стрічки, зате гідні деякого погляду починаючого режисера, що саме такими повинні бути психологічні драми-Триллери. Але іноді замислюєшся, що такому режисеру потрібно щось інше, пора змінювати себе. Знявши начебто і гідну роботу, вона з іншої сторони залишає ту ще неоднозначну реакцію, яка абияк відчищає завдяки парочці геніальних акторів.

При всій розкішності діалогів і дій, приблизно через годину задаєшся питанням, що крім вище сказаного, хотів показати цей фільм, де вловлювати мету і сюжет? «Небезпечний метод» прописаний з блиском, мабуть, він є не поганим прикладом психологічного кіно, яке вголос доводить свій статус. Наскільки б нерозумно не звучали висловлювання Юнга або самого Фрейда, хоча скоріше це висловлювання виглядає дурним, тому що навіть вже чутне, хочеться вважати дотепним і блискучим ходом в злегка порожньому епізоді. І все ж, враховуючи реакцію багатьох подивилися, якими б безглуздими не здавалися моменти в діалогах, картина помітно тримає планку на рівні, щоб вона ні секунду не здалася затягнутою або нудною. Бачити подібне кіно, не може бути не цікаво. Тим не менш, навіть замітки героїв про психологію, а також описи героїв (тільки Фрейда здається надзвичайно мало), і цілком сценарій, залишають які-ніякі, і все-таки ті ще приємні думки про минулий перегляді, а іноді й незрозумілі, але це вже справи сюжету.

Слоган картини «Фрейд проти Юнга» звучить безглуздо і не до місця, його можна лише зрозуміти, як двох провідних акторів, які воюють, хто з них краще грає. А що до синопсису, то на цьому і весь сюжет, однак зауважте, що це зовсім не сюжет, а суцільні дії, які мають сенс, однак не мають початкової та кінцевої мети. Нерозумно звучить, але по-іншому ніяк. Інакше кажучи, «Небезпечний метод» про стосунки, ні про яке суперництво, ніхто ні в кого не відбирає, ми лише спостерігаємо над відносинами між собою трійки головних героїв і частини другорядних. Фільм йде по вірній дорозі і ніщо йому не заважає, з такими банальними речами, як з декораціями і костюмами все в порядку, діалоги сильно підкріплені під ті часи і персонажів, але приблизно 40 хвилин замислюєшся, про що кіно, хоч і не вважаєш це мінусом. Проте сильно ставиш цю думку в голові під час перегляду. До кінця фільму залишилося стільки ж, ти задоволений усього, Кроненберг поставив ще одну зірочку у своїй кар'єрі, написання сценарію гідне, кіно дивує і шокує, чіпляє і не відпускає. Людина зняв якісний півторагодинний урок психології від двох головних героїв, де їх дії крім висловлювань, також не залишають байдужими, і не забуваємо про щіпку акторської гри. Але як знайти пояснення тому, що в картині немає ні найменшої мети, щоб повністю виправдати вище названі якості, можете не вірити, але це практично неможливо навіть самому відомому психологу. Незрозумілий поворот, зате з іншої сторони, кіно повністю доводить вислів, що кожен з нас в своїй мірі психолог.

«Небезпечний метод» велика кількість дійсно приголомшливою, а іноді і захоплюючій акторською грою. Тут вам і Майкл Фассбендер, якого хочуть зараз всі режисери (бачити в своєму кіно), і поступово набирає обертів статусу світової зірки, і який не може не радувати своїми навичками. Іноді дивуєшся, як такий актор міг бути новачком і стати відомим лише три роки тому? Тут вам і Вігго Мортенсен, кого ми давненько не бачили, і те, що на нього плюнули академіки, дійсно дивно. Через довгої відсутності, він давно так не відзначався на екрані. Хоч і шкода, що цілком Фрейд тут мало коштує в сценарії, другий план тож виходить витонченим, навіть третій. Другий план відходить відверто бездарної Кірі Найтлі, наскільки б вона переконливо тут не грала, героїня не її, від того і моторошно перегравала. Місцями і незрозуміла, коли вона веде себе «спокійно», її героїню прямо не впізнати, і ніяких жартів. Вона тут, безсумнівно, зайва, і, мабуть, вона найістотніший мінус фільму. Як додаток або як додатковий матеріал, тут виступив Венсан Кассель, може і малуватий тут, може практично і не особливо важливий, але досить яскравий і незвичайний, як майже і завжди, зате приносить задоволення в ті моменти, де справді не вистачало харизми Фассбендер. І все ж, Кассель може тут і у вигляді маленького сюрпризу, зате з великим вмістом його героя.

Підсумок: Кроненберг зняв фільм, який дивитися справді цікаво. Кіно, яке подобається через сміливого підходу, логічних і геніальних висловлювань, сильних дій і, мабуть, яскравою жорсткістю в психологічному плані. У цьому, режисер оригінальний і як ніколи незрівнянний. Однак, в цей же час кіно порожньо і неоднозначно. Картина, яка знята і написана дивовижно, виходить в той же час і невиразною. Благо те, що таке не ясне становище виправляє стовідсоткова гра Фассбендер і Мортенсена, ну і однієї сотої просто не поганий Найтлі. Цікаво, цікаво і розумно, по-іншому картину описати не реально.

У чому небезпека методу?

Довгий час я була прихильницею Кіри Найтлі і її фільмів. Дивним чином кожна її робота по типу історичних драм сприймалася глядачами на ура. Привести в приклад хоча б майже оскароносної «Спокута» або «Гордість і Упередження". Можна сказати, що вона дуже красивий навігатор за дуже успішним Драмам. Але як актрису я її особливо не сприймала ніколи - закріпивши за собою образ жінки з трагічною любов'ю, вона виробила для себе певну манеру гри, тому кожна з її героїнь однотипна і зовні, і внутрішньо.

З перших хвилин фільму надмірно старанна гра Кіри налаштовувала на перегляд фільму як на картину з гострим сюжетом, психологічно важку. Але це був тільки початок ... Далі Найтлі знову надягає на себе маску черговий історичної дамочки і закривається в комфортному для неї образі. І з появою цього образу фільм ставати таким же сірим і нудним, як вона.

Події відбуваються то занадто швидко, то занадто повільно. Таке відчуття, що це просто нарізка з якоїсь історичної хроніки. За весь фільм я не побачила практично ніяких дій - просто порожні слова з натяком на високе і парочка малокорисних для сюжету кадрів. Час у фільмі йде стрибкоподібно, за 2-3 роки, але персонажі постають абсолютно однаковими і не мінливими. Якщо мова в діалогах між ними постійно заходить про якісь внутрішніх змінах і пошуках власного я, то актори зовсім не міняються і просто застигають з перших хвилин фільму. Створюється відчуття, що це просто зйомка на паСпорт - ніяких емоцій - просто спроба показати хороший грим, та й то зі всіх акторів схожим на оригінал був тільки Мортенсен.

У тому, що протистояння двох великих умів психоаналізу - є основна ідея фільму, творці годували нас дуже довго. Але до середини перегляду ставати зрозумілим, що це просто порожні слова і рекламні трюки. Велике протистояння двох умов полягає в обговореннях сексуальних бажань за чашкою чаю з домішкою цитат з робіт психоаналізу. Через це не залишається екранного часу, щоб показати переломні моменти їх відносин, проблеми і розбіжності - все це було показано до відрази поверхово.

Доктор Юнг у виконанні Фассбендер здається самим дурним лікарем в світі. Весь фільм його дії полягали в перекладанні папірців і розмов про щось псевдоінтелектуальних. Дуже багато часу приділено його романтичним відносинам з Сабіною, але навіть надмірно розвинута тема не містить достатньої виразності для того, щоб її помітити. Про його сильної любові говорить тільки 2-ух секундний погляд десь на початку і пара моментів з обнімашкамі в середині. Ніякої зміни в обличчі від тривог чуток, розставання і інших супутніх таким ситуаціям речей я не побачила.

Зигмунд Фрейд постає перед нами, як брехливий і негативний персонаж, який сидить за столом і покурюють сигару. Чи це великий психолог, який і зараз є найголовнішою асоціацією вченням про психоаналізі. Не думаю, що він був таким. Мортенсен, можливо, просто виконував усі поставлені режисером завдання - дав зрозуміти про поверхневому відношенні Фрейда до своїх друзів і пацієнтам, намагався показати все ту ж ідею протиборства. Але ці слова про нікчемність психічно хворих людей і його постійних розчарування в людях не додають його грі якості.

Сабіна Шпільрейн та Отто Гросс, напевно, єдині живі герої фільму. І хоч Кассель з'являється швидкоплинно, але однією тільки сценою робить відмінний стусан під зад сюжету, і той зрушується з мертвої точки. Кіра Найтлі само щиро намагається зобразити свою чергову героїню, яка переживає через любов. І її старання не проходять даром - тільки її сумне обличчя не дає заснути як фільму, так і глядачеві. Якщо знову вдаватися в проблему подружньої невірності і любовного трикутника, то хочу зазначити відчуженість дружини Юнга від цих бійок. Заявляючи спочатку своє тверде «Ні!» У відповідь на «Розлучення», вона зобов'язує себе до подальшої боротьби в якості гордої і сильної жінки, здатної витримати і вийти достойно з усієї цієї історії зі зрадою. Але я побачила тільки її холодність і байдужість до чоловіка - ніякої любові, а тільки додаткове сюжету особа в кадрі.

До сих пір не можу зрозуміти, що хотіли нам донести в цьому фільмі - суперечить самій собі особистість доктора Юнга, його відносини з Сабіною, протистояння двох умов або історію зародження найважливіших постулатів психоаналізу? Здається, що все просто намішано в малих дозах. Що за «Небезпечний метод» я так і не зрозуміла. Цьому фільму не сильно вистачає виразності і гострих моментів, щоб глядач дійсно відчував небезпеку і напруженість у відносинах між головними героями, а так ... Навіть улюблений прийом занурення в атмосферу початку ХХ століття не робить фільму належного - ніколи на такі штучки не велася. Загалом сильно розчарована.

4 з 10

Як представник професії, лікуючий розмовою, інтерес до цього фільму в мене був не стільки платонічний, скільки науково обгрунтований. Взаємини двох «стовпів» психоаналізу, які не просто дали поштовх у розвиток психології, а просто саморучно створили абсолютно нову і до сих пір не завжди зрозумілу науку. Плюс, Сабіна Шпільрейн, персонаж не настільки відомий, але вніс посильний внесок у появу психоаналізу в Росії.

Заявлена ​​історія обіцяла бути захоплюючої і напруженою. Нагородами обласканий фільм відчував моє терпіння.

Що ж ми отримали на виході. Кіра Найтлі в надривної спробі зіграти істеричну дівчину зі схильностями до садо-мазе. Її задушливі кривляння в кадрі показували лише одне - вона дуже старалася. За це можна дати їй цукерку, але більше не давати їй таких ролей. Сабіна Шпільрейн - складна, багато в чому травмована героїня, яка не просто заїкається і кричить, вона бореться. На жаль, Кірі, на мій погляд, не вистачає таланту для такої сильної і об'ємної ролі.

Майкл Фассбендр в ролі Юнга теж особливо не відзначився. Він незмінно гарний і елегантний, з біса привабливий, але відчуття, що чогось він не зрозумів. Хоча, можливо, це недоліки сценарію.

Вігго Мортенсен і його Фрейд. Щось і сказати-то нічого. Екранного часу в цього персонажа було так мало, що зрозуміти його особистість не було ніякої можливості.

Повернемося до сценарію. Я б його назвала «пробігся по воді, не залишивши жодного кола». Занадто багато акцентів: лікування словом, розбіжності вчених, любов, падіння моралі, психоз, невроз, дитячі страхи і т. п. Якщо б це був серіал, вистачило б на повний сезон з 24 серій. Але для фільму в 2:00 занадто багато тем, які так і не були в підсумку розкриті.

Дуже хотілося б, щоб в майбутньому сценаристи і режисери перестали гнатися за цілим стадом єдинорогів і зосередилися на чомусь одному. Бажано на фільмі.