hd фільми онлайн безкоштовно без реєстрації

Не такі, як усі

Тринадцятирічну дівчинку Еву її мати Ірина Іонеско перетворила на еротичну фотомодель, зробивши її зіркою богемних салонів 70-х років минулого століття і об'єктом незліченних суперечок, то вщухали, то знову спалахували в усі наступні роки. Чи можна вважати, те, що робила Ірина, мистецтвом або це була замаскована під художню творчість дитяча порнографія? Незліченна кількість суден, що пройшли з тих пір по різним питанням, пов'язаним з фотоальбомами або кінофільмами за участю юної Еви, приносили самі різні, часом діаметрально протилежні, результати. І остаточну відповідь на це питання, напевно, не буде отримано ніколи. Аж надто по тонкій грані проходили тоді мати з дочкою, кидаючи відвертий виклик суспільній моралі навіть в розкуті часи 70-х: а фільм «Maladoleczenza» (в російській перекладі - «Розпусні дитинство») італійця П'єр Джузеппе Мурдже взагалі виявився одним з найскандальніших в історії світового кіно (поховавши, між справою, кар'єру початківця режисера).

Але за всіма цими подіями і спорами: артистичними, судовими, морально-етичними - якось загубилася доля самої Еви Іонеско. А тим часом дівчинка виросла, стала актрисою, може бути не найбільшою в світі, але цілком успішною і затребуваною, але так і не змогла звільнитися від скандального ореолу, який супроводжував незвичайне початок її кар'єри. Тому що «не дівчинка і не жінка» з обкладинок журналів і кадрів кінофільмів уже нікуди не дінеться, навіть якщо сьогодні намагатися в судовому порядку заборонити їх поширення. Інша справа, що ламаючи списи в нескінченних суперечках, всі опоненти зосереджувалися на віртуальному образі, створеному Іриною Іонеско і вперто не бажали (та й не могли) побачити за ним саму Еву. І заповнити цей величезний пробіл в дискусії вирішила вона сама, знявши «Мою маленьку принцесу» - фільм, цілком і повністю заснований на особистих переживаннях і власних відчуттях.

І нехай долі Анни і Віолетти Георгіу (Джорджу) у фільмі не абсолютно збігаються з історією Ірини та Еви Іонеско, сумнівів в тому, що картина автобіографічна, не залишається ніяких. Досить подивитися на образ, створений Анамарія Вартоломій, як дві краплі води схожою на юну Еву. Не знаю, чи бачила вона кінороботи свого прототипу, але, наприклад, Флоранс з фільму «Journal d` une maison de correction »у виконанні самої Іонеско абсолютно ідентична Віолети з« My Little Princess ». Нинішня Ева Іонеско ретельно і з величезним терпінням створила з Анамарія саму себе. Або, можливо, ту себе, якою вона хотіла б дівчинку Еву бачити. Юну бунтарку, що виявилася між двох вогнів: своєї матері, який виліплює з дочки модель за своїм образом і подобою, не рахуючись з її бажаннями, і суспільною мораллю, не приймаючи стиль життя Анни і Віолетти. Пройти посередині між цими Сциллою та Харибдою було б складно навіть дорослій людині - куди вже там дитині, вимушеного грати в дорослі ігри. Психіка Віолетти знаходиться на межі - але вона залишається сильною людиною, не даючи собі цю грань перейти. Не дозволяючи любові до матері захопити себе в безодню. Зберігаючи цю любов у своєму серці, але краще триматися від її об'єкта на відстані. Не дозволяючи драмі перетворитися на трагедію. Не знаю - сама чи Анамарія Вартоломій так зіграла свою героїню або цього змогла домогтися від неї режисер, але образ вийшов надзвичайно яскравий, схожий на ті, що створювала сама Ева Іонеско, і в той же час на порядок більш глибокий.

Але від цього образу не було б такої віддачі, якби не Ізабель Юппер у ролі Анни. Про геніальності французької актриси сказано вже стільки, що додавати свої п'ять копійок у ці мільярди просто безглуздо. Можна тільки тихо (або голосно - в залежності від темпераменту) аплодувати. Болісно-яскрава, що не знає компромісів, яка живе не одним днем ​​навіть - однієї хвилиною, секундою, миттю, Анна Джорджу не може залишити байдужим. Разом з Віолетою її любиш і ненавидиш, їй посилаєш уявні визнання в любові і смієшся над безглуздою химерністю її життя, аплодіруешь її відчайдушному кидку проти течії і осуджуєш за нехтування нормами моралі. Таке враження, що сама Ева Іонеско дивилася на цей ураган в кадрі завмерши від захоплення. Анні у виконанні Ізабель Юппер дійсно можна все. Тому що вона справжній художник навіть не в сенсі фото або образотворчого мистецтва, де досягнення Ірини Іонеско були все-таки сумнівні - вона художник, чиїм головним твором стала власне життя. А те, що однією з кистей на цьому полотні виявилася її дочка - всього лише збіг обставин. Але кисть зажила своїм життям і, не перестаючи любити свого майстра, стала писати власне полотно. Нехай це боляче і навіть жорстоко - але іншого шляху для Віолетти / Еви не було.

А що ж проблема «можна / не можна» і «дитяче порно»? А вона в «Моїй маленькій принцесі» залишається на такому задньому плані, що і згадувати-то про неї доречно хіба що в контексті нескінченних розмов. Самою Еве Іонеско вона абсолютно нецікава. Вступати в непотрібні суперечки режисер не збирається, так само як і висловлюватися за чи проти. Фільм вона зняла абсолютно не про це. І саме тому «Моя маленька принцеса» вийшов таким щирим і небайдужим, який змушує зовсім інакше оцінити ранні роботи в кіно самої Еви, і просто сказати їй "дякую". Хоча б уже за те, що вона є ...

Порнографія під маскою високого мистецтва

Французьке кіно, будучи за формою лаконічніше і простіше своїх американських побратимів, на ділі виявляється якщо не глибше, то в чому сильніше їх. От і «Моя маленька принцеса» при зовнішньої благопристойності картинки іноді викликає практично блювотний рефлекс.

Не сама відповідальна і добропорядна мати, стара бабуся і маленька Віолета, якій хочеться догодити обом. Скупими штрихами малюючи безладно-порожнє життя Ханни, «Моя маленька принцеса» показує поступове занурення невинної дівчинки в світ морального розкладання.

Віолетту щиро шкода, особливо спочатку, при вигляді зусиль, які докладає мати, щоб «розкріпачити» дівчинку. Душевний розлад між поведінкою Віолетту і її внутрішнім світом поступово стає все глибше, і їй доводиться-таки вибрати сторону.

Розумом я розумію, що і такі картини потрібні (люди хоч будуть знати, як ставиться до кар'єри Тайл Олени Роуз Блондо), але мені дивитися було дуже неприємно. Хоча це, звичайно, не применшує сили впливу цього фільму.

6 з 10