hd фільми онлайн безкоштовно без реєстрації

Великі риби політичного акваріума

На відміну від більшості Американців і жителів інших країн, мені ніколи не була і до сих пір не цікава вся політична середу. Будь вона заснована на політичних перегонах з вибором президента певного Держави або ж, що або інше. У зв'язку з чим, подібного роду фільми я завжди намагаюся уникати за рахунок відсутності інтересу. Але під враженням гри Клуні в «нащадків» і глядацької любові до даної стрічки, яка розгорілася ще сильніше через тотального ігнорування академіків Оскара, я вирішив подивитися фільм. Можу сміливо сказати, що очікуючи побачити щось нудне і монотонне, я побачив щось невимовно розкішне. Як не дивно, черговий режисерський фільм Джорджа Клуні показує те, що за часту чекаючи від фільму меншого, ти отримуєш щось несподівано якісне і навпаки. Будь фільм звичайної політичної драмою, вийшло б напевно щось нудне і досить тягуче. В даному ж випадку, Клуні поступив розумно і досить різко урізноманітнив зміст стрічки. Якщо перша половина стрічки представляло собою протягом звичайної політичної драми, то з другої половині все помітно сильно пожвавлюється.

У сукупності з певною інтригою, динамікою і певної стислістю, фільм несподівано починає гармоніювати між політичним Триллером і політичної драмою. На тлі чого, вже всю другу половину стрічки я просто не міг відірвати очей від екрану. Джорджу Клуні вдалося зняти досить насичений фільм при тому, що основними елементами всієї стрічки були численні бла бла бла головних героїв. Що трапляється вкрай рідко. Адже варто пригадати відносно недавній «Межа Ризику», який не рушив далі численних «бла бла бла». Хоч і мав сильнішу базу для розвитку. Цей же фільм створює збірний образ комерційного та авторського фільму. Що сприяє всебічному розвитку стрічки і розширює коло глядачів до небачених висот. Я особисто переглянув фільм просто на одному диханні і з неубутною насолодою переглянув його знову. У слідстві всього цього, я несподівано виявив для себе Джорджа Клуні дуже талановитим режисером і навіть намітив собі перегляд його попередніх режисерських робіт.

Я вважаю, що справжнє кіно не потребує певної рекламі. Адже всі ми знаємо, що коли йдемо на фільми Майкла Бея і Стівена Спілберга, що побачимо щось видовищне і масштабне. За часту, це досягається завдяки актуальності ідеї. Даний фільм тягне саме ця актуальність. Тому що, при перегляді стрічки, все, що відбувається на екрані, несподівано починаєш сприймати як прогноз майбутніх виборів Президентів Сполучених Штатів Америки та Російської Федерації. Особливо враховуючи те, що сюжет картини частково заснований на реальних подіях пов'язаних з політиком Говардом Діном. Я рідко дивлюся політичні фільми в цілому через те, що мене вкрай сильно нервують численні гучні і пафосні фрази в виборчих компаніях кожного кандидата. Що само по собі, є невід'ємною частиною будь-якого фільму на дану «під-тему». В даному ж випадку, все це виглядало дуже актуально і доречно за рахунок того, що основою сюжету стала досить популярна п'єса «Фаррагут-Норт». Але ж варто визнати, що літературна основа завжди добре впливає на якість історії будь-якого фільму. Навіть незалежно від формату і жанру. В даному ж випадку, творці виграли і за рахунок того, що не стали в черговий раз підносити політичний світ з тією лицьової сторони, з якої ми його знаємо.

Таким чином, сам фільм акцентується про особу людини, її трансформації, про переступанні власних принципів та ідеалів. Адже в даній стрічці, політичний світ постає в якості акваріума з великою кількістю різних риб. Де тобі треба перетвориться на акулу і з'їсти інших рибок до тих пір, поки вони не виконають подібне з тобою ж. Таким чином, політичний світ тут постає уособленням бруду, аналітичних цифр, гучних та помпезних слів, які так і не рухаються далі передвиборчих компаній і явною агітації стадного способу життя. Де треба приймати умови, які диктують переважна більшість лише для того, щоб не залишитися без роботи. Таким чином, самим центром картини є виключно сюжет і всім персонажам стрічки тут віддані ролі пішаків у цих політичних ігор. Де геть відсутні поняття дружби, честі і правильності. Таким чином, я безумовно можу назвати сценарій стрічки дуже сильним, розумним і правильним. Тим самим вважаючи, що він обов'язково відрубає хоча б одну премію Оскара, на яку він номінований. Принаймні під враженням від розкішного фіналу, який створює образ замкнутого кола, від куди не вибратися навіть при бажанні.

Одним з головних достоїнств стрічки можна порахувати те, що для свого чергового режисерського проекту, Клуні зібрав потужний акторський склад. Райану Гослінгу шикарно вдалося показати на екрані, весь процес трансформації головного героя з мрійника і ідеаліста на справжнього цинічного покидька. При цьому, ніякої ненависті до нього не відчуваєш навіть при всіх його діях. Тому що, Гослінг дуже яскраво виділив факт того, що подібної долі його герой не уникнув би точно. Філліп Сеймур Хоффман завжди славився особливою віртуозністю в ролях і тут не прогадав. Як і у випадку з Полом Джіаматті, образи дуже сильні і не менш сильно зіграні. Маріса Томей буквально прожила на екрані образ журналіста, яка готова навіть на зради заради гучного статті. Сам Джордж Клуні ж, ну просто ідеально підійшов під образ брудного і пафосного політика хоча б зовні. Візуально образ підійшов настільки ідеально, що особливої ​​потреби в грі Клуні навіть не було. Персонаж вже ожив і в його реалістичність охоче вірилося. Та й взагалі, це рідкісний випадок, коли всі актори зіграли настільки сильно, що почали асоціюватися у мене зі своїми екранними персонажами.

Музика композитора Олександра Деспла відмінно адаптувалася під відбувається на екрані. Тим самим, виділяючи всі головні достоїнства стрічки і перетворюючи сам фільм у щось дуже насичене. Особливо в другій половині стрічки. Де трансформація фільму в політичний Триллер, дозволила Деспла зруйнувати будь-які бар'єри і розвинути музику в більш вражаюче звучанні.

10 з 10

Досить повільна, але дуже міцно знята, сильна, різка, розумна і насичена Драма з елементами політичного Триллера. Безумовно, справжній шедевр, який з якоїсь безглуздої справедливості, обійшли стороною практично всі престижні кіно премії. Що не дивлячись на це, яким негативним чином не позначилося на якості стрічки і завдяки цьому, я охоче рекомендую подивитися цей фільм і вам.

- We had a normal marriage. It means - when we disagree, she wins. ©

- My religion, in what I believe in ... is called the Constitution of the United States of America. ©

«Березневі іди» - фільм, про який я дізналася по ролі Райана Гослінга - актора, якого можу з упевненістю назвати геніальним. Неважливо, що політика - не зовсім моє, кіно все ж зацікавило. Подивилася його і можу сказати - не дарма «Іди» були номіновані на «Золотого лева». Даремно його не дали.

I _ Like _ Mike.

Огайо. Пуллман - Морріс. Хто за кого. Думки розділилися. Стефан Майєр впевнений, що Морріс - той самий. Тільки він повинен виграти. Тільки він зможе змінити життя людей. Якщо так станеться - сам Стефан отримає роботу в Білому Домі. Інтригує, правда? Морріс мріяв керувати світом, захопити весь світ нової технологічної революцією. Принаймні, він обіцяв.

Йому 30. Їй - 20. У неї проблеми. Її проблеми дають основу його проблем.

Фільм може здатися сухуватим і нудним на самому початку, але якщо вдивитися і зрозуміти, що відбувається - далі буде набагато цікавіше, не захочеться навіть відриватися. Тому раджу не вимикати на середині фільму або навіть раніше. «Березневі іди» з розряду тих фільмів, які іноді можуть сподобатися лише з другого, насильного перегляду.

Почну з музики, яка ідеально доповнювала сцени. У потрібні моменти просто давила на вуха і мозок, а серце починає битися в такт. Це дуже хороший знак - музика, акорди були підібрані правильно.

Сподобався монтаж і окремі сцени: серед них сцени в темряві, що зачаровують і підкорюють, і сцени «застиглі» - як на картині. Це досить нечасте, а від того незвичайне явище в кіно - виглядає як щось новеньке, незаяложені. Ось одна з родзинок фільму.

Пара моментів нагадували фільм «Драйв» - природно, коли Гослінг сидів у машині. Той же ракурс зйомки, то ж вираз обличчя, те ж напруга.

Деякі сцени дуже затягнуті - особливо ті, які можна було укласти в 5 секунд замість 10 (образно); а деякі - навпаки - надто короткі! Від цього увагу не встигає зосередитись і мізки просто «плавилися». Але не такий вже і великий мінус.

Можна волати, що це фільм виключно для американців. І, можливо, це так і є. Але і в «фільмах виключно для американців» є своя логіка, свій сенс і свої причини, щоб його побачити.

Фільм неспішний, зовні - легкий, внутрішньо - сильний. Неймовірне поєднання, але це так. І правда - «Драйв» нагадує ...

Актори. Райан Гослінг, як зрозуміло, мені подобається - і подобається дуже. У кожній ролі він особливий, він змінюється, так що ролі відрізнити легко. Ставний, вродливий, харизматичний, він ідеально вписався у фільм, де відсутність кольору - головний колір. Правда, в окулярах він схожий на бджілку, але це тільки потішило. Джордж Клуні нагадав себе ж у фільмі «Доброї ночі та удачі!», Але виглядав досить добре. Порадувала жіноча частина складу - Маріса Томей і Івен Рейчел Вуд, у якій я бачила ще дитячі ролі. Тут, правда, я її відразу не впізнала - змінилася дівчина, зіграла переконливо.

У результаті, «Березневі іди» - сильне, серйозне кіно. Чи не епічне, а розумне, повільне і глибоке. Не для всіх. Багато заснуть на першій же хвилині. Це фільм про ризик. Про повазі. Про думці, до якого ніколи не прислухаєшся. Фільм про Америку і про те, що значить обертатися в політичних колах. Більше, ніж просто фільм про політику.

My lips are sealed.