hd фільми онлайн безкоштовно без реєстрації

Цілі народи прийшли б в жах, якби дізналися, які дрібні люди панують над ними (Шарль Луїс де Талейран-Перігор)

Даний фільм є режисерським дебютом Рейфа Файнса, і як раніше Лоуренс Олів'є він екранізував Шекспіра, але дебютант екранізував менш відоме для широкої публіки твір великого Драматурга під назвою «Коріолан». І на відміну від сера Лоуренса, екранізував Шекспіра практично слово в слово, Файнс переніс дію п'єси в сучасний час. Це не перший досвід перенесення дії п'єс Шекспіра в ХХ-ХХI ст., Але більшість попередніх спроб ніяк не можна назвати видатними, а очевидними прикладами є фільм База Лурмана «Ромео + Джульєтта» 1996 року і фільм Майкла Алмерейда «Гамлет» 2000 року. Але історія кінематографа знає один видатний приклад перенесення п'єси «Річард III» в 1930е роки в роботі режисера Річарда Лонкрейна. І головне питання, яке буде займати глядача перед переглядом цього фільму, буде чи вдалося Файнса зрівнятися або перевершити фільм Лонкрейна або ж вийде середній фільм на рівні «Ромео + Джульєтта».

Дія даного п'єси, і відповідно фільму, відбувається в Римі. Тріумфально повернувшись після перемоги при Коріолані над народністю вольски, Гней Марцій отримує пропозицію від консула трансформаційних змін Агріппи балотуватися на цей високий пост. Гней Марцій не дуже прагне до цієї посади, але під впливом своєї матері він вирішує прийняти цю пропозицію. Але його кандидатура не влаштовує народних трибунів Юнія Брута і Сіцін, і вони починають брудну кампанію проти Гнея Марція серед плебсу, нагадуючи їм про його презирливих ремарках щодо простолюдинів. І їм це вдається, натовп освистують Гнея Марція прямо під час церемонії приведення до посади консула, і пізніше під час прямого ефіру народним трибунам вдається налаштувати натовп і вони оголошують Гнея Марція ворогом вітчизни і виганяють його з міста. Гнею не залишається нічого іншого, крім як іти до свого заклятого ворога, воєначальнику вольски Тулл Ауфідію. Коли він доходить до його ставки, Гней пропонує Ауфідію два варіанти: або перерізати йому горло, або разом з ним йти в похід на Рим. Вражений виглядом свого заклятого ворога, Ауфідій погоджується йти з Гнеем Марція на Рим ...

Цей фільм вийшов під час поголовного розчарування людей у ​​політиці і політичних діячів, і вдумливий глядач виявить безліч аналогій із подіями у фільмі в історії та сучасних політичних реаліях.

Перш за все цей фільм чудово показує наскільки швидко народ забуває про великі звершення своїх героїв під впливом певної купки політиканів, яких турбує зовсім не народ, а власне благополуччя. І в цьому плані дуже показовою є сцена на ринку, куди Гней Марцій йде для передвиборчої агітації серед плебсу. Спочатку йому це вдається, але через хвилину після його відходу вищевказані народні трибуни починають агітувати народ проти Гнея Марція, нагадуючи їм про жорстоке придушення военначальником голодного бунту, і через кілька секунд натовп починає скандувати «Гнея Марція в Тибр» (не дослівно). І за подібними історичними прикладами не треба далеко ходити, згадайте Уїнстона Черчилля, який отримав «Орден Башмака» відразу після того як він навів Великобританію до перемоги, або генерала Шарля де Голля, двічі рятівника Франції та відправленого своїм же народом у відставку в 1969 році.

Також цей фільм показує домінуючу роль ЗМІ в сучасному політичному процесі, навіть сцена оголошення Гнея Марція ворогом Риму відбувається в телестудії, хоча ще кілька днів тому той же телеканал показував тріумфальне повернення Гнея Марція в Рим і присвоєння йому почесного титулу «Коріолан». І при бажанні можна виявити аналогію з раннім Міхаелем Ханеке, особливо з «Відео Бенні», де він показував руйнівний вплив ЗМІ на людину.

І сам Гней Марцій Коріолан виглядає в цьому фільмі анахронізмом, чесним і прямолінійним людиною, яка не може «переступити через себе» і перетворитися з доблесного воєначальника в цинічного політикана. Навіть проголошення передвиборчої промови перед Сенатом дається йому з величезними труднощами, видно як він пересилює себе, з якою напругою він вимовляє кожне слово. І йому, безстрашного і непереможному на поле бою, нічого протиставити двом цинічним народним трибунам.

Гру Рейфа Файнса можна порівняти тільки з грою Лоуренса Олів'є в «Річарда III», він не грає, а живе своїм персонажем. І незважаючи на те що Гней Марцій Коріолан по ходу фільму постає дуже жорстоким, агресивним і непомірно гордим людиною, все-одно його персонажу співпереживаєш. Але в одній сцені він постає добрим і співпереживає людиною, коли його мати, дружина і син йдуть вимолювати у нього пощади для Риму, що до цього не вдалося ні його старого бойового товариша, ні консулу, який підтримав його кандидатуру. І коли мати стає на коліна, а вражений цим Гней Марцій плаче і вимолює прощення у своєї матері не містить в собі ні тіні фальшивості або награності. Єдина роль Файнса, яка може зрівняється по глибині і мощі з Гнеем Марція Коріоланом, це персонаж Амона Гета в «Списку Шиндлера».

Теж саме можна сказати про Ванессу Редгрейв, яка у відведений їй невелику екранний час змогла зобразити спочатку горду мати воєначальника-героя, пізніше спраглу крові римських сенаторів розгнівану жінку, а потім вимолюють у свого сина пощади для Риму, яка забула при цьому про лицемірство натовпу, обсвистали зовсім недавно її сина і цинізм народних трибунів.

Джеральд Батлер зіграв непогано, однак на тлі Рейфа Файнса він втрачається. Але він зміг передати внутрішній духовний братство двох воєначальників, незважаючи на їх довге взаємну ворожнечу.

Єдине нарікання цього фільму можна зробити з технічного боку. В якості оператора Рейф Файнс запросив Беррі Екройда, перш працював над «Володарем бурі», і його «смикається камера» під час бою в Коріолані здається недоречною. Якщо в «Володарі бурі» вона була до місця, через його напівдокументальній манери і атмосфери постійно витає над головним героєм смерті, то тут по-моєму варто було застосувати більш традиційну методику зйомки бойових дій.

На закінчення хочеться сказати, що вийшов чудовий фільм, і я буду здивований, якщо не побачу його серед основних претендентів на «Оскар» в майбутньому році.

9 з 10

Що нового в Римі?

В руках у вас я, меч (с)

Обробка усім відомої класики - цікава і непроста задача, такий проект розбурхує розуми навіть давно зарекомендували себе режисерів. Останнім, хто наважився на таке, став Райф Файнс зі своїм режисерським дебютом «Коріоланом».

Головний герой картини - Caius Martuis, щасливий полководець, що прокладає свою долю потом і кров'ю. Він ні разу не програвав битв свої основним ворогам - Вольський. Після чергової перемоги уряд Риму вирішує обрати його консулом. Але хитрі політики не бажають бачити його у своїх рядах і починають нацьковувати народ проти нього.

Райф Файнс зняв просту картину без прикрас, прикрасивши класичний сюжет акторською грою, вдалою операторською роботою і сучасним місцем дії.

Сценарист Джон Логан з надзвичайною пунктуальністю переніс шекспірівські рядки на великий екран.

Кіно цілком і повністю виїжджає за рахунок гри Файнса і Ванесси Редгрейв, вони вжилися в своїх персонажів і відкривають їх на одному диханні.

Батлер хороший і перспективний, тільки його тут мало, і весь фільм чекаєш, коли ж він уже дійде до рецей царя Леоніда.

Джессіка Честейн красиво прикриває спини головних дійових осіб.

Оператор Беррі Екройд спрацював точно, але нерівно. Використавши всі знайомі йому прийоми він спробував урізноманітнити місцями провисаючої дію.

«Коріолан» - якісне шекспірівське чергування. Його тексти не застаріють ніколи, а щоб «кам'яні» люди зацікавилися і пішли в кіно, творці картини прикріпили до тексту класика популярних акторів і осучаснене місце дії, що зробило проект одним з найбільш очікуваних в цьому сезоні.

Рим і терористи

З приличествующей нагоди імітацією сорому повинна зізнатися, що ні про яке «Коріолані» Шекспіра до цього дня навіть не чула. А вже прочитала перед прем'єрою в такій манері, що старому Вільяму в труні не лежачи (звертала увагу переважно на сцени за участю Авфідія і прикидала, наскільки ефектно виглядатиме в них Батлер). Але в цілому трагедія доставила, тому фільм ... спантеличив.

Головне питання, звичайно ж - «навіщо?!», Часом перетікає в «якого?!». Переносити дію «в наші дні» - справа хороша, але навіщо ж недопереносіть? Склад і сюжет Шекспіра, насильно схрещені з чужим антуражем, не осучаснюють п'єсу, а провалюють її в якийсь гротескний Фентезі-світ. Всього лише одяг, але як вона все змінює! Коли обірвана римська чернь затіває голодний бунт - їй можна поспівчувати. Але коли на штурм елеватора йде звичайна міська юрба зразка XXI століття, мимоволі замислюєшся про те, що вона буде з награбованим зерном робити. У сенсі - є сирим або готувати поп-корн в мікрохвильовці? Тому як особи бунтующих однозначно натякають на звичку до сосисок і слабкі навички в області хлібопечення ... Або звичайний Військовийa> камуфляж. Почепили його горді вольски і відразу ж - ось вона, сила візуального впливу! - Перетворилися на махрових терористів з тих, що по життю ходять в хакі, їдять з ножа, сплять, поклавши голову на приклад, і щовечора позірут на тлі танка в телерепортажах. Навіть дивно якось потім виявляти, що у цих «терористів» є міста і народ, що іменує їх своїми захисниками ... А адже справа не тільки в одязі. Розчулила, наприклад, що прийшла прямо з театральних підмостків небагатолюдно кадру. Кай Марцій підкорює Коріолу ® на чолі загону з 5-7 римських миротворців. Тулл Авфідій мало не поодинці відстрілюється. Голосуюча «натовп» налічує чоловік 40. Сенат Риму представлений двома негідниками, одним мудрецем і одним політкоректно чорношкірим генералом ... Забавно і трохи нерозумно. Воістину «... розверзлося небо, і зі сміхом боги на видовище нечуване дивляться».