hd фільми онлайн безкоштовно без реєстрації

У Дерека Йі в останні роки що ні фільм - то повноцінне дослідження будь-якої теми. У «Однієї ночі в Монгкок» він досліджував нічне життя Монгкок, в «Пив, п'ю і пити буду» копався в алкоголізмі, у «Занадто молоді» розповідав про підліткової вагітності, а в «Протеже» препарував наркобізнес. У «Інциденті в Сіндзюку» він замахується відразу на кілька тем, але всі вони йдуть корінням в одну - проблеми емігрантів в чужій країні. Як жити, на що жити, до чого прагнути, про що мріяти, у що вірити, за що триматися - питань багато, і можливо, через це відповіді на них Йі дає самі що ні на є банальні. Жити треба чесно, скромно і не зариватися - і тоді тебе, можливо, не порубали на шматки, і життя своє ти закінчиш у своєму ліжку глибоким старцем, а не в стічній канаві або де-небудь у підворітті з випущеними кишками.

Я повністю згоден з тим, що навіть прописні істини потрібен час від часу повторювати, і Дерек Йі - режисер, якому хочеться вірити, але конкретно в цьому випадку дива не сталося. Виною всьому сценарій, який вже до середини вироджується в сумовите пережовування старих кліше - гроші розбещують, друзі зраджують, поліцейські насідають, вороги не дрімають. Було, було і ще раз було - і, на жаль, у більш вдалому вигляді. Так, якийсь час спостерігати за життям китайських роботяг в Сіндзюку дійсно цікаво, але незабаром починає здаватися, що про Японію Йі знає не більше, ніж кожен з нас - якудза тільки й роблять, що ричать і хмуряться, як ніби вони в якомусь то клоні «Кулака люті», а нічого справді «японського» у сюжеті немає. З таким же успіхом за цим сценарієм можна було зняти фільм про таджика, приїхали до Росії. Знову ж таки, я чудово розумію, що еміграція і спроби влаштуватися в чужій країні - процес однаково болючий, де б це не відбувалося, але невже не можна було включити в сюжет побільше деталей?

При всьому цьому потрібно розуміти, що це ні в якому разі не фільм Джекі Чана - взагалі здається, що сценарій писався зовсім не під нього і роль цю Чан отримав «по блату». Наприклад, дикувато бачити, як 55-річного Чана намагаються видати за однолітка 35-річної Сю Цзінлей, а потім звести з 28-річною Фан Бінг-Бінг. Ще герой Чана не знає кунгфу, і це призводить відразу до низки проблем. По-перше, в напружених сценах підсвідомо чекаєш, що Джекі ось-ось почне скакати по стільцях і вправно ухилятися від ударів. Йі, мабуть, це теж бентежило, тому він зробив так, що герой Чана не вміє битися зовсім, а це, у свою чергу, робить нереалістичним зліт Сталевий Голови по кар'єрних сходах. Невже не можна було просто звести до мінімуму Екшен, але дозволити Чану зіграти звичайного міцного мужика, який нехай не бігає по стінах і не літає на тросах, але двох-трьох ворогів докласти може?

Але ні, Чан не по цій частині, він грає драму - зосереджено, старанно і, в принципі, непогано, але трохи плоско. Той же Енді Лау, що блиснув у Дерека Йі в «Протеже», витягнув би таку роль легко (хоча він дуже «гламур» для образу простачка з китайського села), а Чан, на жаль, змушений добирати харизмою. Деніел Ву, без якого Йі тепер кіно не знімає, грає з перемінним успіхом - то впевнено, то зриваючись на фальш (в одній сцені він ридає, і виглядає це дуже бездарно). Непоганий Масайя Като, хороший Такенака Наото в ролі японського поліцейського, якому Сталева Голова рятує життя, але все решта - рівний мертвий фон з абсолютно картонних і дуже часто неправдоподібних (як героїня Фан Бінг-Бінг - власниця невеликого бару, яка закохалася в посудомийника і несподівано вирішила допомогти китайським емігрантам вивчати японську мову абсолютно безкоштовно) персонажів. І нехай знята картина дуже добре, враження вона залишає дуже блякле.
У Дерека Йі в останні роки що ні фільм - то повноцінне дослідження будь-якої теми. У «Однієї ночі в Монгкок» він досліджував нічне життя Монгкок, в «Пив, п'ю і пити буду» копався в алкоголізмі, у «Занадто молоді» розповідав про підліткової вагітності, а в «Протеже» препарував наркобізнес. У «Інциденті в Сіндзюку» він замахується відразу на кілька тем, але всі вони йдуть корінням в одну - проблеми емігрантів в чужій країні. Як жити, на що жити, до чого прагнути, про що мріяти, у що вірити, за що триматися - питань багато, і можливо, через це відповіді на них Йі дає самі що ні на є банальні. Жити треба чесно, скромно і не зариватися - і тоді тебе, можливо, не порубали на шматки, і життя своє ти закінчиш у своєму ліжку глибоким старцем, а не в стічній канаві або де-небудь у підворітті з випущеними кишками.

Я повністю згоден з тим, що навіть прописні істини потрібен час від часу повторювати, і Дерек Йі - режисер, якому хочеться вірити, але конкретно в цьому випадку дива не сталося. Виною всьому сценарій, який вже до середини вироджується в сумовите пережовування старих кліше - гроші розбещують, друзі зраджують, поліцейські насідають, вороги не дрімають. Було, було і ще раз було - і, на жаль, у більш вдалому вигляді. Так, якийсь час спостерігати за життям китайських роботяг в Сіндзюку дійсно цікаво, але незабаром починає здаватися, що про Японію Йі знає не більше, ніж кожен з нас - якудза тільки й роблять, що ричать і хмуряться, як ніби вони в якомусь то клоні «Кулака люті», а нічого справді «японського» у сюжеті немає. З таким же успіхом за цим сценарієм можна було зняти фільм про таджика, приїхали до Росії. Знову ж таки, я чудово розумію, що еміграція і спроби влаштуватися в чужій країні - процес однаково болючий, де б це не відбувалося, але невже не можна було включити в сюжет побільше деталей?

При всьому цьому потрібно розуміти, що це ні в якому разі не фільм Джекі Чана - взагалі здається, що сценарій писався зовсім не під нього і роль цю Чан отримав «по блату». Наприклад, дикувато бачити, як 55-річного Чана намагаються видати за однолітка 35-річної Сю Цзінлей, а потім звести з 28-річною Фан Бінг-Бінг. Ще герой Чана не знає кунгфу, і це призводить відразу до низки проблем. По-перше, в напружених сценах підсвідомо чекаєш, що Джекі ось-ось почне скакати по стільцях і вправно ухилятися від ударів. Йі, мабуть, це теж бентежило, тому він зробив так, що герой Чана не вміє битися зовсім, а це, у свою чергу, робить нереалістичним зліт Сталевий Голови по кар'єрних сходах. Невже не можна було просто звести до мінімуму Екшен, але дозволити Чану зіграти звичайного міцного мужика, який нехай не бігає по стінах і не літає на тросах, але двох-трьох ворогів докласти може?

Але ні, Чан не по цій частині, він грає драму - зосереджено, старанно і, в принципі, непогано, але трохи плоско. Той же Енді Лау, що блиснув у Дерека Йі в «Протеже», витягнув би таку роль легко (хоча він дуже «гламур» для образу простачка з китайського села), а Чан, на жаль, змушений добирати харизмою. Деніел Ву, без якого Йі тепер кіно не знімає, грає з перемінним успіхом - то впевнено, то зриваючись на фальш (в одній сцені він ридає, і виглядає це дуже бездарно). Непоганий Масайя Като, хороший Такенака Наото в ролі японського поліцейського, якому Сталева Голова рятує життя, але все решта - рівний мертвий фон з абсолютно картонних і дуже часто неправдоподібних (як героїня Фан Бінг-Бінг - власниця невеликого бару, яка закохалася в посудомийника і несподівано вирішила допомогти китайським емігрантам вивчати японську мову абсолютно безкоштовно) персонажів. І нехай знята картина дуже добре, враження вона залишає дуже блякле.