hd фільми онлайн безкоштовно без реєстрації

Кіно про Гувера збиралися зробити на Universal, але в підсумку проект виявився на студії Warner - реакція Universal на сценарій Блека була негативною.
Гардероб Леонардо ДіКапріо налічував 80 костюмів. Оскільки дія фільму відбувається протягом понад 60 років, художнику по костюмах Деборі Хупер потрібно було відобразити всю еволюцію стилів одягу за цей період.
Грим Леонардо ДіКапріо включав в себе гіпсову маску на все обличчя, різні накладки, перуки, сиве волосся і простетичної ніс.
Первісним виборів на роль Хелен Ганді була Шарліз Терон, але актриса вибула з проекту заради участі в картині «Білосніжка і мисливець». Наступною кандидатурою на неї була Емі Адамс, проте у результаті роль дісталася Наомі Уоттс.
Сцени скачок на іподромі за участю Едгара Гувера (Леонардо ДіКапріо) і Клайда Толсона (Арні Хаммер) були зняті на студії на тлі зеленого екрану.
Знімальна група фільму не мала фінансових можливостей відтворити гранітна підлога міністерства юстиції у Вашингтоні. Художнику-постановнику картини і його команді через це довелося застосувати оригінальний підхід. Вони сфотографували поверхню з усіх можливих кутів, а потім відтворили її з фанери.
Одним з претендентів на роль Клайда Толсона за чутками був Хоакін Фенікс.
Джош Лукас з великим ентузіазмом погодився на роль знаменитого авіатора Чарльза Ліндберга. Актор зробив це на честь своєї бабусі, яка теж була відомою льотчицею і однією з перших жінок комерційних пілотів в країні.
Первісним варіантом назви фільму було просто «Гувер», а не «Дж. Едгар ».
Копії з фільмом розсилалися по американських кінотеатрах під фальшивим назвою Lawman («Законник»).

«Навіть великі люди можуть прогніть»

Едгар Гувер по праву вважався найвпливовішою фігурою в США. І не тому, що на посту керівника ФБР він пробув майже півстоліття, і не тому, що у цієї людини містилися докладні досьє на найпомітніших політичних діячів і знаменитостей країни. Більшою мірою, це пов'язано з тими гучними подіями, які відбувалися під час його керівництва федеральним бюро. Він пережив вісім президентів, три війни, Велику депресію, реформи Рузвельта і залишився на своєму посту до самої смерті.

Але, якщо чесно, це далеко не саме головне, що мене приваблювало в цьому фільмі. У 1930-х, під час Великої депресії, ФБР активно боролася з епідемією банківських пограбувань. І тут найпомітнішою особистістю був, звичайно ж, Джон Діллнджер, один з найбільш одіозних злочинців 30-х років. Ті очікування, які у мене були, повною мірою не виправдалися. Так, Джона Діллінджера піймав не Гувер, а Мелвін Первіс. Але згадати самого головного лиходія ФБР 30-х років лише одним кадром з маскою і капелюхом, та однієї правдивою історією про його вбивство, по мені мало. Адже Діллінджер буквально плював на тих, хто намагався його впіймати. І навіть не показати одного з героїв його упіймання - Мелвіна Первіса, мені здається великим мінусом в цій картині. Чого не скажеш про «рейдах Палмера» проти радіальних лівих в США, про які я раніше нічого не знав.

Але повертаючись до банківських пограбувань і самому Джону Ділленджеру, мені було цікаво порівняти дві сцени з двох фільмів. Сцени публічного розгляду Гувера з державним комітетом, яку ми раніше могли спостерігати у фільмі Майкла Манна «Джонні Д.» («Public Enemies»). Для мене це стало невеликим сюрпризом, напевно, єдиним за весь фільм. Все чого я очікував, вмістилося в одну сцену, в якій навіть не показали Первіса, самого популярного агента ФБР 30-х. Було б цікаво подивитися протистояння Гувера і Первіса. Т. к. після упіймання Малюка Нельсона, Красеня Флойда і Джонні Діллінджера, Мелвін Первіс своєю популярністю мало не затьмарив самого Гувера, якому, зрозуміло, це не сподобалося.

При всій повазі до Клінту Іствуду, його затія побудувати сюжет лише навколо викрадення сина Чарльза Ліндберга, є одним з головних недоліків цього фільму. Але тут є дещо цікаве, про що непомітно натякають у фільмі. Гувер, який взявся за розслідування цього злочину, любив нехтувати своїми повноваженнями. Йому було важливо підняти статус ФБР, який тоді ще отожествлялся з негативним відтінком. Ось чим мені і подобаються подібні фільми, після яких тобі хочеться дізнатися ще більше про ті події, які розповідаються у фільмі. Я натрапив на одну статтю в інтернеті, в якій описується, що більшість сучасних істориків і Криміналістів вважають Бруно Хауптманн не винним у викраденні і вбивстві дитини Ліндберга. І в кінці фільму Гувера не раз запитували, невже Хауптманн один викрав дитину? І всякий раз Гувер йшов від докладної відповіді, відповідаючи лише, що він винен. В цей момент Едгар Гувер вводив людей в так зване «поле спотворення реальності», обманюючи не тільки своїх колег, але й самого себе. Але завдяки ось таким перевищенням повноважень Гуверу не тільки вдалося підняти статус ФБР і зробити їх агентів справжніми героями, але і стати ініціатором нового закону: «Закону Ліндберга», який зробив викрадення федеральним злочином.

Тепер постараюся поділитися враженнями в цілому. Сюжет фільму побудований тільки на життя самого Едгара Гувера. Ми не бачимо нічого з його роботи за п'ятдесят років. Ми можемо спостерігати лише сам характер Гувера. І Леонардо ДіКапріо вдалося розкрити його в повному обсязі. Як завжди його нових герой унікальний і часом абсурдний. Однак причепитися в цьому фільмі я можу багато до чого. Але напишу лише, що мої очікування не виправдалися. Я побачив зовсім іншу картину. Це виключно робота Клінта Іствуда, його стиль і манера зйомок відчувається в кожному кадрі. Але фільм вийшов дуже грамотним, професійним і з відмінними героями. Іноді кадри, де герої в унікальному гримі виглядають приголомшливо, а іноді кумедно і безглуздо. Це здебільшого стосується герою Армі Хаммера.

Багато хто порівнює нову роботу ДіКапріо з «Авіатором» і «Островом проклятих». Але це безглузді порівняння. Так, його герой вийшов ще більш абсурдним, ніж Говард Хьюз, та він дуже сильно відрізняється від попередніх героїв. Сказати, що Леонардо ДіКапріо в цей раз перевершив самого себе? Так. Але про фільм в цілому цього не скажеш. Хоча це на смак цінителя. Дивитися його, звичайно ж, варто.

Влада розбещує будь-кого. А що якщо вона буде в руках 48 років?!

Задовго до появи картини на екранах була зрозуміла точно одна деталь - «Дж. Едгар »буде патріотичним фільмом, де його пафос зрозуміють тільки в одній країні. Справа тут не стільки в режисера, яким є Клінт Іствуд, не раз показує патріотичні почуття до своєї Батьківщини в своїх роботах, скільки в самому значенні мощі фігури Джона Едгара Гувера, який залишив значний слід в історії США, очолюючи Федеральне бюро розслідувань 48 років, причому цифра могла бути і ще більше значної, не перерву життя Гувера.

Джон пережив 8 президентів, Велику депресію, сухий закон і кілька війн, в які була втягнута його країна. Слово «пережив» набуває в даному контексті особливе значення, адже Гувер збирав компромат на видних людей країни явно не через свого надмірної цікавості. Але це було не єдиним видатним справою Дж. Едгара, адже що було на початку його шляху? Було 650 підлеглих йому людей з обмеженими повноваженнями і ціла країна з найвищим рівнем корупції, в якій був гангстерський культ, підтримуваний такими людьми як невловимий Джон Ділленжер і йому подібними особистостями, які викликали неоднозначну реакцію у простого народу.

Джон Едгар Гувер з величезним успіхом боровся з організованою злочинністю, підвищив престиж і кваліфікацію працівника Федерального бюро розслідувань до небувалих висот і активно впроваджував передові технології Криміналістики.

І при всіх заслуги фігурою він був дуже неоднозначною, що автоматично підвищувало складність створення фільму. Іствуд намагався дати об'єктивну картину, показуючи і постійні зловживання владою і титанічні зусилля Гувера, спрямовані на підтримання правопорядку. Навіть сама дражлива тема не обійдена стороною - його сексуальна орієнтація, що викликає масштабні спори, на що Іствуд не в повній мірі, але дає зрозуміти свою думку.

Про те що Леонардо ДіКапріо бажає зіграти Гувера було відомо ще тоді, коли доля картини була в глибокому тумані. Втілилося бажання Лео був зобов'язаний підкріпити ділом, і падати в бруд було ні в якому разі не можна. Тут ви побачите поперемінно, то молодого Гувера, то постарілого. ДіКапріо без нарікань грає без гриму, так і неабияк загримований, передаючи огрядність і поступове згасання свого персонажа.

Другому ключовим актором був Армі Хаммер, який зіграв «праву руку», близького друга Гувера, який, якщо чесно, вийшов краще в гримі, ніж без нього. Його немічність і особливе ставлення до Джона було більш переконливо, ніж коли він був «молодим».

Якщо вам здалося, що Наомі Уоттс (міс Ганді) була немов тінь, то ви не помилилися - ця жінка грала свою роль як і її героїня, колишня малопомітною, але все ж важливою фігурою довічного секретаря директора ФБР.

Клінту Іствуду вдалося зняти біографію вкрай суперечливої ​​особистості, не вступаючи в суперечку про оцінку цієї історичної постаті, а також чітко відтворюючи епоху, в яку жив Дж. Едгар.

Але фільм не ідеальний з двох причин:

1) Сцена ревнощів і поцілунку Гувера і Толсона викликає резонне питання - хто тримав свічку? Так, вони проводили занадто багато часу разом, будучи відчайдушними трудоголіками і факт їх міцних відносин має безліч свідчень. Але чи була це сцена в життя, якщо вони були одні, то хто ж її зміг побачити? Іствуд доповнює кінцівку цікавими фактами, підтверджуючи свою точку зору, але за весь фільм він так і не вирішується висловитися однозначно, чого робити не можна. Проміжного варіанту бути не повинно.

2) «Дж. Едгар »пафосі. Іноді до гіркої посмішки. Постійні повторення про «великої нації» і «великій країні» може і робить стрічку більш правдивою, а й робить її і немов знятої тільки для однієї країни. Меру теж треба знати, адже інтерес до даної роботи є і не в США.

Виходячи з усього сказаного, оцінка здається найбільш об'єктивною.

8 з 10