hd фільми онлайн безкоштовно без реєстрації

Киношка про війнушку

В СРСР кіно знімати вміли. Тим більше про війну. І саме це вміння - то з радянської спадщини, що можна оцінити самими добрими словами. На щастя, воно не було втрачено в лихі 90-і і пізніше. Підтвердження тому - цілий ряд чудових військових фільмів, знятих за останні 20 років ...

Але є й інші приклади. Один з них мав незадоволення споглядати нещодавно - «Дніпровський рубіж», знятий рідної кіностудією «Білорусьфільм». Отже, що я побачив (і чого, відповідно, не побачив):

1. Сюжету практично немає зовсім. Просто звалений у купу набір батальних сцен не найвищої якості, ніяк не відображає масштабність що відбувається. Ще є щось на зразок любовної лінії - саме «щось», моторошно невиразне, не кажучи вже про банальності ...

2. Сценарію якісного, відповідно, теж немає. Характери не розкриті і не створюють ту симпатію, яка застявляла б сопережевать героям ...

3 .... Що посилюється акторською грою, якщо це можна так назвати. Актори грають, ніби півроку без зарплати. Рухи мляві, штучні, на обличчях так і написано: «Ну коли все це скінчиться ...» Виняток - хіба що Ігор Сігов, який як міг тягнув слабо прописану роль ...

4. Відеоряд - безглуздість на безглуздості. Тут можна говорити довго, обмежуся лише парою моментів. Розчулився від виду німецьких танків, які в розпал бою їдуть ... з відкритими бічними люками на вежах. Видно, залітають кулі і гранати (або які, по крайней мере, повинні залітати в такі зручні отвори) особливо не заважають німецьким танкістам рулити і стріляти ...

Натовп німців, наїжачившись зброєю, йде по вулиці. Але ось невідомий герой схоплюється на вантажівку, легким рухом розгортає зовсім не легку, до речі, спарку з чотирьох «Максимов» і життєрадісно відправляє всіх ворогів в расхорд. Чому б і ні, адже вороги покірно стоять і чекають, поки їх туди відправлять. Мабуть, наказ стріляти в ворога забули в штабі, а ховатися від куль їм взагалі якось влом ...

Сцена, як радянський воєначальник мало не в розпал кривавої битви склянку за склянкою навертає коньячок з ворожим офіцером, цокається і випиває «За вождів!» (За Адольфа Алоізича теж, виходить?), А потім солдати досить похабно знущаються над п'яним офіцером, хоч і ворожим, заслуговує особливого захоплення ... Таку дурість навіть дивитися соромно, а вже знімати ...

5. Спецефектів убогі і в половині випадків взагалі не до місця ... Комп'ютерні літачки ріжуть око. Летючий снаряд не обігрував тільки лінивий. Ну і так далі, і тому подібне. Зате велика кількість «м'яса» - ну як же, модний тренд ...

6. Операторська робота - огидна. О, ці ліниві рухи камери, від яких хочеться спати і які підкреслюють що завгодно, тільки не динамічність відбувається ...

Фільм - одне велике розчарування. Тим більш прикро за рідну білоруську кіностудію. Тому лише завдяки серйозній темі та чесної гри Ігоря Сігова -

4 з 10

Яскраво, але вже не те ...

Кажуть, білоруси куди краще ставляться до пам'яті про минулу війну, ніж інші народи колишнього СРСР. Швидше за все, це так - недарма у них внесено до державного реєстру всі військові поховання, за ними стежать і доглядають. Кажуть також, що білоруси краще за всіх знімають картини про війну. І ось тут вже виникають питання.

«Дніпровський рубіж» - фільм досить трагічний, не сперечаюся. Та й важко не зробити фільм-трагедію на події літа 41-го, сміятися там особливо не над чим. Але ... Перше, що здивувало - навіщо робити з війни (брудного, по суті, справи) барвистий спектакль? Форма чистенька, на позиціях ні бруду, ні калюж, хіба що бутафорської крові не пошкодували. Так проведи солдати хоч тиждень в окопах, тим більше, відбиваючи безперервні атаки, звідки б взялася ця необім'ятому форма без щонайменших слідів штопання?! Або реквізит пошкодити боялися? Так на то він і реквізит, щоб створювати антураж. Не війна, а якесь свято.

Друге - на військових консультантів творці явно заощадили. Танки, що йдуть в атаку з відкритими люками - це нове слово в методиці бойових дій вермахту. Гудеріан-то і не знав ... І якщо німецькі гренадери під час взяття російських окопів правильно встановили кулемет ВЗДОВЖ них, щоб збільшити сектор обстрілу, то літаки штурмують ті ж самі окопи впоперек. Звичайно, глядач таких нюансів знати не зобов'язаний, але не всі ж знайомі з азами тактики? Після того, як німці провели розвідку боєм, виявили кількість знарядь, кулеметних точок, ступінь підготовленості позицій (з першої спроби не взяти) і т. п. - вони йдуть В Психічна атака. Вони ідіоти? Або все ж режисер погарячкував? При цьому сутички врукопашну показані красиво, не причепишся ... як в хорошому американському Бойовику. Та й руки-ноги відлітають при вибухах теж наочно.

Третє - глядачеві показують оточений місто, де всюди вороги, диверсанти - і тут же громадянська панночка спокійнісінько входить собі в штаб, а часовий від неї (!) Відвертається. Та навіть знай він її в обличчя (а що, там завжди один і той же воїн стоїть?), Все одно - за таке трибунал ... Далі - більше, рятуючи ту саму панночку, командир дивізії (!) Залишає війська, не залишивши заступника ( !!), за кілька годин до вирішального контрнаступу (!) і з невеликим загоном кидається на допомогу, і ніхто його не тягне в особливий відділ, хоча це цілком реальний розстріл, на хвилиночку. Бред. З одного боку, постійне загрозливе присутність в кадрі особістів, НКВД-шників, а з іншого - ось це.

Ну і найголовніше - при досить динамічному і видовищному сюжеті немає все ж такого відчуття жаху і безвихідності Великого Розгрому, як при перегляді старих фільмів про війну. Не страшно. Ось начебто ясно, чим закінчиться картина - а не вірю. Ніби за кадром режисер залишив хепі-енд, якого в реальності не було і не могло бути. Так що як абстрактного «фільму про війну» з домішкою «польовий романтики» - можна поставити

6 з 10

Як історичному і про дійсні події Могильовського «котла» - двоєчка максимум.